FacebookПідписатися на RSS

У своїй роботі соціально - психологічна служба НВК керується Законом України «Про освіту», нормативними документами МОН України щодо планування діяльності, ведення документації, звітності уcix ланок психологічної служби в системі ocвіти України, «Положенням про психологічну службу», «Етичним кодексом психолога». Відповідно до програми розвитку психологічної служби в системі ocвiти робота психологічної служби Рожищенського НВК №4 полягала у наступному:

  • впровадження особистісно-зорієнтованої системи шкільної освіти з допомогою психологізації учасників навчально-виховного процесу, опори на діагностичну основу та використання моніторингового супроводу управління школою;
  • здійснення психологічного супроводу школярів на ycix кризових етапах навчання їх у школі;
  • здійснення психолого-педагогічної діагностики та комплексного аналізу розвитку oco6истостi школярів, педагогів i учнівських колективів школи;
  • захист психічного здоров'я учасників навчально-виховного процесу, сприяння npocвітницькій роботі серед школярів щодо дотримання здорового способу життя;
  • надання психологічної допомоги i підтримки дітям, які знаходяться у стані актуального стресу, конфлікту, сильного емоційного переживання.

Проблема, над якою працює соціально-психологічна служба:

«Розвиток лідерських якостей обдарованої дитини»

Завдання, що стоять перед соціально-психологічною службою і спрямовані на вирішення проблеми:

1. Провести аналіз теоретико - експериментальних підходів до вивчення лідерських якостей обдарованої дитини в умовах РН.

2.Визначити ефективні умови розвитку лідерського потенціалу гімназиста.

3. Експериментально перевірити формування лідерських якостей в умовах навчання і виховання.

4. У рамках психологічного супроводу допомагати школярам:

· оволодіти навичками самопізнання, саморозкриття і самоаналізу, використовувати свої психологічні особливості й можливості для успішного навчання і розвитку;

· надавати психологічну допомогу та підтримку дітям, які знаходяться у стані актуального стресу, конфлікту, сильного емоційного переживання.

5. Посилити роботу з учнями, які відчувають труднощі у навчанні, спілкуванні чи психологічному самопочутті.

6. Сприяти створенню у класних колективах комфортної, спокійної обстановки для забезпечення всебічного і гармонійного розвитку школярів.


Загальні методичні рекомендації «Як успішно пройти ЗНО?»

Пропонуємо Вашій увазі рекомендації максимально успішного складання тестів ЗНО (і не тільки). Для того, щоб Ви могли впевнено впоратися з тестовими завданнями, почніть готуватися заздалегідь. А як не розгубитися під час тестування, Вам підкаже цей матеріал.


Труднощі першокласників в період адаптації

Вивчення внутрiшнiх процесiв розвитку на кожному вiковому етапi, особливо перiодiв криз - актуальне завдання в дослiдженнi психологiї особистостi дитини. Успiшна адаптацiя є необхiдною умовою розвитку iндивiдуальностi, продуктивної активностi та творчостi. Перехід вiд дошкiльного вiку до школярства в дитячiй психологiї називають малою кризою. Це критичний вiк. Якi проблеми, труднощi спiткають дитину в цей перiод? Якi природнi механiзми адаптацiї i за яких умов вони «спрацьовують»? Спочатку сформулюємо критерiї адаптацiї, якi умовно можна подiлити на об’єктивні та суб’єктивнi. Об’єктивнi показники адаптацiї - це адекватна поведiнка та успiшне навчання. До суб’єктивних належать самовдоволення, яке проявляється в емоцiйному станi, та внутрiшнiй комфорт. Навчальна дiяльнiсть складається з фiзiологiчного, психiчного, інтелектуального, соцiального, педагогiчного та iнших аспектiв. Адаптацiя дитини до школи має ту ж рiзноманiтнiсть аспектiв. Розглянемо деякi з них. І. Особливiстю соцiальної адаптацiї є пошук дитиною свого мiсця в групi однокласників, можливiсть виявити свої здiбностi та iнтереси. Якщо дитина набула досвiду спiлкування, встановлення стосункiв та поведінки в конфлiктних ситуацiях в умовах дитячого закладу в дошкiльному вiцi, то адаптація в класному колективi проходить швидко. Тривалий, iнодi болісний перiод адаптації переживають діти, якi одночасно з навчанням набувають досвiду щоденного спілкування з різними за характером однокласниками, шукають способiв самоствердження. Вчителевi та вихователевi необхiдно зрозумiти причини неадекватної поведiнки дитини. Доброзичлива атмосфера в класi, а також цiлеспрямованi виховнi завдання та iгри, в яких дитина вчиться виявляти себе i з повагою ставитись до iнших, допоможуть швидше знайти своє мiсце в класi. II. У першому класi зустрiчаються дiти, якi граються на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них лихом. Чому трапляються такi випадки? Це дiти, у вiковому розвитку яких ще не закiнчився перiод дошкілля, коли вся внутрішня енергiя спрямована на гру та спiлкування. Це так звані психологічно неготовi до навчання дiти. У цьому випадку тiльки умови, за яких навчання будується на грi та спiлкуваннi, допомагають дитині задовольнити свою потребу в грi не за рахунок навчання. З виховною метою треба формувати мотивацію навчання та ціннісні орієнтири. III. З початком навчання перед дитиною ставляться нові вимоги соцiальної поведінки, дисципліни, обов’язкового режиму та обмежень, Ступiнь адаптації до нової соціальної ролi школяра визначається рiвнем вольового розвитку та саморегуляцiї. При невисокому рiвнi психiчних процесiв сприймання вимог вiдбувається поступово. Успiшний процес психологiчної адаптацiї таких дiтей залежить вiд дорослих. Атмосфера вимогливостi i доброзичливостi прискорює формування вольової саморегуляцiї. IV. Змiна ролей від дошкільника до учня призводить i до нових стосунків в ланці «дитина – батьки». Тепер поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання. Надзвичайно велике місце в адаптації дитини належить сім’ї, дорослим. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження ще на етапі вступу до школи. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра тощо. При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини. V. Багато важать для успiшної адаптації стосунки «учень – учитель». Адже дитина перебуває у великiй емоцiйній залежностi вiд вчителя . Саме вчитель створює або не створює умови для повного розкриття потенційних можливостей дитини. Тому важко зрозуміти справжні причини та психологічні механізми неадекватної поведінки та навчальних невдач. З цією метою можуть проводитись так звані «малі педради», на яких вчителі, які працюють з дітьми, аналізують причини дезадаптації і роблять відповідні рекомендації. Отже виявами дезадаптації в початковий період є: - швидка втомлюваність, глибокий спад працездатності на кінець дня та тижня; - підвищена тривожність, плаксивість; - неадекватна поведінка; - невміння будувати стосунки з дітьми та дорослими; - неуспішність у навчанні. Можемо зробити висновок, що основними причинами труднощів під час адаптації є: 1. Психофізіологічні особливості: - слабкий тип нервової системи; - підвищена сенситивність; - надмірне збудження. 2. Особливості розвитку: - не сформованість емоційно-вольової сфери; - слабка саморегуляція поведінки. 3. Хибні методи виховання в сім’ї: - виховання за типом – кумир в сім’ї; - несприйняття дитини; - батьківська вседозволеність. Дослідження цих причин допомагає розробити програму допомоги дитині в адаптації. Рекомендуємо проводити такі заходи: 1. Індивідуальна робота з психологом – корекційні ігри, бесіди. 2. Консультації батькам. 3. Малі педради. 4. Ігри та завдання з метою корекційно-виховної роботи.

Такий комплексний підхід дає результати: вже на кінець другої чверті дитина долає труднощі.

Соціальний тиск і депресія в підлітковому віці

Хвилювання за дитину підліткового віку цілком природне. Важко не хвилюватись, коли її настрій, немов гойдалки, розгойдується день у день, ляскання дверима стає звичним повсякденним явищем і в загальну картину того, що відбувається, дуже ймовірно, може проникнути алкоголь.

Подобається нам чи ні, але це звичайні реалії для більшості підлітків. У такому випадку, яка ж поведінка буде служити приводом для занепокоєння?

Американський національний інститут психічного здоров'я (NIMH) перераховує такі ознаки депресивного стану:

  • постійне почуття смутку/печалі, тривоги або відчуття "порожнечі";
  • почуття безнадійності та/або песимізм;
  • почуття провини, своєї марності та/або безпорадності;
  • дратівливість, неспокій;
  • утрата інтересу до діяльності або хобі, яке раніше приносило радість;
  • стомлюваність і зниження енергетичного потенціалу;
  • труднощі при концентрації уваги, запам'ятовуванні різних деталей і прийнятті рішень;
  • безсоння, раннє ранкове пробудження або, навпаки, надмірно довгий сон;
  • переїдання або втрата апетиту;
  • думки про самогубство, спроби самогубства;
  • різні постійні болі, у тому числі головні, судоми або проблеми із травленням, що не зникають навіть після лікування.

Більшість підлітків на регулярній основі відчувають деякі з цих симптомів. Згідно з NIMH, депресії підліткового віку часто комбінуються і з іншими розладами, такими як тривожність, агресивна поведінка, розлад харчової поведінки чи токсикоманія.

Майкл Карр-Грегг, доктор філософії, психолог, який спеціалізується в питаннях психічного здоров'я підлітків, автор чотирьох книг, у тому числі книги "Підлітки, які вижили", стверджує, що найкраще, що можуть зробити батьки, – це розпізнати зміни, що відбуваються в нормальній поведінці їх дочки або сина.

У кожної дитини нормальна поведінка має свої індивідуальні особливості. Те, що нормально для дітей старшого віку, швидше за все, ненормально для вашої молодшої дитини, й навпаки. Головне – це знати норму і вчасно помітити зміни. Як каже Карр-Грегг, треба "бути світовим експертом у питаннях життя свого малюка".

Треба розуміти, що депресія може виникнути з ряду причин і у відповідь на будь-які фактори. Деякі підлітки відчувають труднощі при адаптації до типових змін і соціального тиску, які закономірно виникають у період переходу від дитинства до дорослого життя. Це залежить від конкретних обставин та особистісних особливостей підлітків. «Чи можна сказати, що сьогодні підлітки більшою мірою схильні до ризику виникнення депресії, ніж у попередні роки? "Можливо, – каже Карр-Грегг. – Дуже важко визначити, дійсно це збільшення кількості випадків захворюваності на даний розлад чи ми просто навчилися краще виявляти депресії. Я припускаю, що й те, й інше".

Фактори, що попереджають розвиток депресивних станів у підлітків, можуть включати в себе прикрощі та негаразди в ранньому віці, негативні переживання, що накопичилися сукупно, відсутність підтримки у школі або родині, а також депресії в батьків. Карр-Грегг підкреслює, що неблагополуччя молодих людей різко зростає до середини-кінця підліткового періоду, особливо в дівчаток. Дійсно, згідно з NIMH, до 15-ти років дівчатка у два рази частіше, ніж хлопчики, мають досвід переживання "великого депресивного епізоду" (major depressive episode).

Керрі Сілвер-Сток, MSW (магістр соціального забезпечення), LCSW (ліцензований клінічний соціальний працівник), ліцензований спеціаліст у питаннях психічного здоров'я та автор нової книги "Секрети дівчаток: що приховують дівчинки (й чому) і як порушити їх мовчання" стверджує, що головними причинами підліткових лих, як правило, є соціальний тиск і вплив гормонів. «Вони перебувають під величезним пресингом – треба відповідати вимогам і подобатись, – каже вона. – Юнацький період може виявитись неймовірно важким, тому що, у той час як підлітки вчаться самостійно приймати рішення, в їхніх тілах паралельно відбуваються серйозні гормональні фізіологічні зміни".

Сілвер-Сток, яка заснувала Інтернет-спільноту "Girls With Dreams", що займається дистанційним навчанням дівчаток-підлітків, створюючи їм комфортне, сприятливе середовище, в якому вони можуть поділитись одна з одною чимось важливим, погоджується з тим, що мама й тато можуть більш ефективно реалізуватись як батьки, якщо зможуть добре пізнати своїх дітей, по суті, стануть хорошими детективами. "Дівчатка особливо стараються боротися спільно, але іноді можуть навіть не усвідомлювати, що перебувають у стані пригнобленості (депресивному стані)", – застерігає Сілвер-Сток.

Карр-Грегг пояснює, що, крім соціального тиску й гормональної перебудови, погана комунікабельність у поєднанні з похмурими думками можуть створювати додаткові труднощі при встановленні нормальних взаємин підлітків з однолітками та членами родини. Підлітки, з одного боку, прагнуть до автономії, але в той самий час намагаються вписатись у колектив – і керувати вирішенням цих завдань одночасно досить складно, намагаючись досягти успіху як в академічній, так і в соціальній конкурентній боротьбі.

Суть у тому, що діти піддаються тиску і своїх однолітків, і дорослих, від них вимагають рости швидше, ніж вони можуть це зробити. Чому? Карр-Грегг указує на такі провідні фактори, як раннє статеве дозрівання й сексуалізація, високий рівень розлучень батьків, зниження слідування традиціям і (релігійним) ритуалам, особливості спілкування з однолітками, буллінг (психологічне/фізичне переслідування одного із членів колективу, цькування) й роз'єднання в їх спільнотах.

"На моїх клієнтів чинить величезний тиск необхідність мати ідеальне тіло, бути дуже потрібним і затребуваним, уживати алкогольні напої, мати кілька сексуальних партнерів, а ще і змагатись в успішності у школі, а потім і в університеті", – каже Карр-Грегг.

Як же допомогти своєму підлітку?

  • будьте експертом у питаннях життя вашої дитини, стежте за змінами в її поведінці;
  • зробіть ваш дім безпечним місцем, щоб у ньому можна було спокійно поділитися своїми переживаннями та проблемами;
  • визнавайте й вітайте переваги та сильні сторони вашого підлітка.

Карр-Грегг і Сілвер-Сток сходяться на думці, що захисним фактором від виникнення депресії може служити позакласна активність або так звані "острови компетентності" (захоплення, реалізовані таланти). За словами Карр-Грегга, підлітки, які визначили для себе "острови компетентності" – наприклад, такі як мистецтво, музика, спорт, танці або акторська майстерність, судячи з усього, досягають більшого успіху, ніж ті, хто не зробив даний вибір.

"Діяльність дійсно може допомогти сформувати гармонійну самооцінку та впевненість у собі, забезпечити дітям нову повноцінну комунікаційну мережу з однолітками", – каже Сілвер-Сток.

"Ідентифікація сфер, в яких підлітки мають особливі здібності (компетентності), допомагає формуванню особистості в цілому й дає дітям структуру, зміст і мету в житті", – підкреслює Карр-Грегг.

Однак експерти застерігають батьків від надмірного перевантаження їхніх підлітків різними позакласними заходами, оскільки існує критична точка, після проходження якої ці заняття будуть залишати занадто мало місця для спокійних роздумів і рефлексії і стануть фактором додаткового тиску на дитину.

Іноді важко самому визначити, чи є поведінка підлітка чимось таким, що викликає занепокоєння. Якщо ви схвильовані психічним або емоційним здоров'ям вашого підлітка, вам краще порозмовляти про це з вашим сімейним лікарем.


Розумна чи обдарована дитина: у чому відмінність?

У США на бампері машин іноді можна побачити наклейку з написом «Моя дитина – честь школи!». Припустимо, наклейка отримана. Дитина розумна. Але чи обдарована вона? Хочете вірте, хочете ні, але різниця є.

Нижче наводимо порівняльну таблицю, що ілюструє деякі поведінкові маркери, складену за матеріалами Джанет Сзебос Роббінс з Державної асоціації обдарованості (США):

Розумна дитина

Обдарована дитина

Знає відповіді

Ставить запитання

Зацікавлена

Дуже цікава

Приділяє увагу роботі

Залучена інтелектуально й фізично

Наполегливо трудиться

Може бути неуважною і, як і раніше, отримувати хороші оцінки й тестові бали

Відповідає на запитання

Піддає сумніву відповіді

Дружить з дітьми свого віку

Вибирає дорослих або дітей старшого віку

Легко вчиться

Часто вже знає відповіді

Задоволена собою (коли дає вірну відповідь)

Дуже самокритична (перфекціоніст)

Добре запам'ятовує

Добре припускає


«Усі обдаровані діти розумні, але не навпаки. І батькам розумних дітей це дуже важко зрозуміти», – пояснює Андреа Мішлер, яка протягом дев'яти років займалася з учнями за программою «Обдаровані й талановиті». Той факт, що дитина отримує відмінні оцінки, але не обдарована, крім розчарування приносить батькам і глибоке почуття розгубленості та здивування. Мішлер підкреслює, що оцінки не завжди будуть достовірним критерієм. «Іноді обдаровані діти такі перфекціоністи, що через страх перед оцінками не можуть навіть поворухнутись. Тому можливо, що вони отримують низькі оцінки або навіть числяться у відстаючих», – каже вона.

Не кожна дитина, яка перевищує відповідний її віку рівень навчання, є генієм, деякі – просто неймовірні трудівники. «Хто розумний, а хто обдарований – з'ясувати надзвичайно важко», – пояснює Мішлер. Наприклад, у деяких дітей вона бачить виняткові результати з математики або мови, але не кваліфікує їх як «обдарованість», тому що вони не показують високих досягнень в інших сферах. Але це зовсім не означає, що, якщо ваша дитина не проявила себе обдарованою у своїй школі, переїхавши в інше місце, то вона не може стати там однією з обдарованих. Критерії тестування широко варіюють від місця до місця.

При збільшенні віку все стане ще більш туманним. Часто батьки й педагоги вважають, що дитина, яка навчилася читати рано, – обдарована. Так, можливо, її мозок розвинувся трохи швидше, ніж в однолітків, але маленькі діти, як відомо, відрізняються своїми стрибками та зупинками в розвитку. У подальшому вона може вчитись у тому ж темпі, що й інші діти, або продовжити випереджати їх. Покаже лише час.

Хороший факт полягає в тому, що незважаючи на те, обдарована ваша дитина чи розумна, у вас є член сім'ї, який подає великі надії. І якщо він дійсно досягне у своєму розвитку певних висот, ви по праву зможете пишатися ним.

Особливості виховання гіперчутливих дітей

Вона плаче, якщо з рук випала шапка чи іграшка. Глибоко засмучена, якщо ви підвищили на неї голос. І, здається, у неї якийсь особливий нюх. Перш ніж винести дитині який-небудь невтішний вердикт, урахуйте той факт, що така поведінка може бути вродженою.


Дослідження доктора Елейна Арона показує, що високий ступінь чутливості часто є фізіологічною особливістю, з якою народжуються деякі діти. Ви можете почути від інших батьків помилкову думку про те, що такий стан дитини виникає через дефіцит довіри чи соціальних навичок, але ви маєте розуміти, що це зовсім не те, що ви коли-небудь могли контролювати.

Сенситивні (гіперчутливі) діти мають трохи інші або перебільшені реакції. Вони діють не так, як ви очікуєте, як зробила би в подібній ситуації типова дитина. На жаль, у нашому суспільстві це часто розцінюється як слабкість. Але, згідно з думкою сімейного лікаря Джеремі Г. Шнайдера, це зовсім не так. Шнайдер каже: «Правда в тому, що в сенситивних дітей є дар. Вони здатні пізнавати цей світ на більш високому рівні, ніж середньостатистичні діти».

То що ж дозволяє казати про дитину як про «дуже сенситивну»? Гіперчутливі діти можуть проявляти одну або навіть усі перелічені нижче риси. Шнайдер пояснює, що ключ до розуміння таких дітей полягає в тому, щоби помітити певний патерн поведінки, а також ступінь, з яким дитина демонструє один чи кілька таких ознак:

  • Ваша дитина дуже чутлива до своїх відчуттів і переживань? У неї відмінне відчуття запахів чи звуків? Вона дуже чутлива до болю?
  • У вашої дитини швидко виникають емоційні перевантаження? Вона відчуває широкий і при цьому інтенсивний спектр емоцій? Іноді вона настільки схвильована, що змушена піти?
  • Ваша дитина набагато мислить глибше, ніж її однолітки або навіть дорослі? Вона ставить серйозні запитання, багато думає й розмірковує про події в своєму житті?
  • Ваша дитина добре усвідомлює навколишню дійсність? Вона помічає, якщо ви переставите з місця на місце якусь навіть маленьку річ, або незначні зміни в інших людях, наприклад, нову стрижку?
  • Ваша дитина дуже чутлива до емоцій інших людей? Вона зауважує, коли комусь сумно, й намагається чимось допомогти? І, здається, вона особливо чутлива до почуттів тварин?

Для когось може виявитися нелегким завданням прийняти той факт, що його дитина є сенситивною особистістю. Але краще, якщо ви про це дізнаєтесь якомога раніше, тоді ви зможете зробити важливі кроки, щоб допомогти їй примиритися зі своїм внутрішнім світом і сміливо йти вперед. Шнайдер пропонує такі підказки батькам, які мають намір підтримати своїх дітей у прояві ними сенситивності та впевненості в собі, при цьому не протиставляючи їх іншим дітям.

Корегуйте власну поведінку, а не поведінку вашої дитини. Не намагайтесь примусити її пристосуватись до вимог суспільства. Любіть і приймайте свою сенситивну дитину цілком і беззастережно. Ви не можете змінити. Вона повинна знати, що ви любите її незалежно від того, що вона почуває або як реагує на світ.

Стати партнерами. Щоб допомогти своїй дитині освоїти безпечні способи взаємодії зі світом, займайтеся з нею. Наприклад, вірогідніше, їй більш комфортно спілкуватися з однокласниками один на один, ніж у групі, тому заохочуйте індивідуальні зустрічі, щоб діти могли пограти разом, так дитина зможе звикнути до кількох однокласників.

Орієнтуйтесь на сильні сторони. У деяких країнах сенситивність сприймається мало не як «клеймо», тому важливо не навішувати ярлик на дитину. Допоможіть їй зрозуміти, що вона відчуває світ більш глибоко, ніж більшість дітей, допоможіть їй побачити в цьому важливі переваги. Така дитина може помітити те, повз що пройде більшість людей, вона має прекрасну уяву, дуже уважна і краще концентрується, може проявити себе обдарованим учнем або чуйною людиною, яка співчуває іншим людям.

Внесіть невеликі зміни. Якщо вам необхідно внести корективи в оточення своєї дитини, робіть це поступово. Тоді вона буде почувати себе менш пригнічено.

Підштовхніть, але не тисніть. Більшість сенситивних дітей засмучуються, якщо їм треба прийняти якесь рішення. Через страх вони часто відкидають різні можливості. Тому іноді найкраще, що ви можете зробити, це просто підштовхнути вашу дитину, щоб вона ризикнула або спробувала щось нове. Те ж стосується й покарання. Дитина краще відреагує, якщо ви виправите її у м'якій формі, замість того щоби кричати на неї. Якщо ваша гіперчутлива дитина буде знати, що ви будете любити її незалежно від того, що вона відчуває, то дитина буде менше хвилюватись та вагатись у нових ситуаціях, буде менш сором'язливою й більш сміливою. Якщо вона буде знати, що ви не збираєтесь примушувати її бути тим, ким вона не є, то ви обидва станете м'якше й будете готові рухатись уперед.

Завдання батьків – допомогти своїй дитині адаптуватись до світу й гармонізувати саму себе. Сенситивна вона чи ні, але всі діти час від часу дуже потребують батьківського тепла й почуття безпеки.

Кiлькiсть переглядiв: 159

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.